Виникнення психології вищої школи як нової галузі психологічних знань

1 Виникнення психології вищої школи як нової галузі психологічних знань

В умовах усвідомлення кризового стану вищої освіти та пошуків на­уково обґрунтованих шляхів виходу з нього виникає і розвивається пси­хологія вищої школи.

Систематичне дослідження психолого-педагогічних проблем вищої освіти розпочалось у 60-х роках XX століття. Найвагомішими науковими здобутками того часу є роботи СІ. Архангельського та СІ. Зинов'єва, в яких ґрунтовно проаналізовано навчальний процес у ВНЗ і закладено теоретичні основи розв'язання проблем оновлення вищої школи Вони с авторами перших навчальних посібників із проблем навчання у вищій школі (Архангельский С.И. Лекции по теории обучения в ыісшей шко­ле. М,: Высшая шк., 1974. 384 с; Зиновньев С.И. Учебный процесс в советской высшей школе. - М.: Ввсшая шк., 1975. - 314 с.) . Це було поштовхом для появи низки досліджень, в яких вирішення завдань ви­щої освіти почало розглядатися в контексті психологічних особливостей студентського віку та психологічних явищ, які породжуються умовами вищого навчального закладу (О.А. Абдулліна, А.М. Алексюк, Б.Г. Ананьєв, І.Д. Бех, О.О. Бодальов, І.А. Зімняя, Л. А. Кандибович О.В. Киричук, Н.В. Кузьміна, В.Т. Лісовський, О.Г. Мороз, Д.Ф. Ніколенко, В.І. Носков, Н.М. Пейса-хов, П.І. Підкасистий, Н.І. Пов'якель, В.О. Сластьонін, СД. Смирнов, Н.Ф. Тализіна, Н.В. Чепелєва, В.М. Чернобровкін, В.О. Якунін та ін.).

Перші програми з психології вищої школи були розроблені в останні десятиліття XX ст. Такий курс читався в інститутах і факультетах під­вищення кваліфікації викладачів вищої школи. Викликає інтерес робота СД. Смирнова «Шляхи формування моделі спеціаліста з вищою осві­тою» (Москва, 1977). У 1981 р. в Мінську вийшло перше видання відомо­го підручника М.І. Дьяченка, Л.А. Кандибовича «Психологія вищої шко­ли», а в 1986 р. побачив світ підручник «Основи педагогіки і психології вищої школи» за редакцією А.В. Петровського.

Вагомі наукові здобутки в розробці актуальних проблем психоло­гії вищої школи належать українським ученим. Так, зокрема, П.М. Пе­лех працював над проблемою профорієнтації старшокласників, яку він вважав важливим складником їхньої майбутньої професійної підготов­ки; психологічні засади формування особистості майбутнього вчителя в умовах педагогічного ВНЗ були предметом дослідження Д.Ф. Ніколенка; психологічне обґрунтування методів і прийомів навчання у вищій школі вивчав А.М. Алексюк; психолого-педагогічні умови професійної адапта­ції молодого педагога досліджував О.Г. Мороз; психологічні засади оптимізації взаємин викладачів і студентів вивчав В.В. Власенко та ін. В.М. Галузинський і М.Б. Євтух є авторами навчального посібника «Основи педагогіки і психології вищої школи в Україні» (1995 р.) За редакцією академіка О.Г. Мороза в 2001 р. вийшов друком навчальний посібник «Педагогічний процес у вищій педагогічній школі», 2003 р. - «Педаго­гіка і психологія вищої школи», а в 2006 р. - «Викладач вищої школи: психолого-педагогічні основи підготовки».

Виталий Александрович.Сластьонін:

1. Введення в психологію поняття готовності пов'язувалося з необхідністю визначення рівня можливостей людини до ефективного здійснення того чи іншого виду трудової діяльності.Найбільш розроблене поняття готовності в галузі педагогічної психології, а саме при розкритті проблеми вдосконалення процесу вузівської (О.А.Абдуліна, Л.В.Долинська, Ю.Г.Долинська, В.А.Крутецький, Н.В.Кузьміна, О.І.Мешко, О.Н.Кулюткін, Д. Ф. Ніколенко, В.О.Сластьонін, Т.С.Яценко), довузівської (М.Д.Белей, П.П.Горностай, М.В.Левченко), післявузівської (О.Г.Мороз, Т.С.Полякова, Т.Д.Щербан) підготовки педагогічних кадрів, профдіагностики і профвідбору до педагогічної професії (К.В.Вербова, Г.В.Парамей, Г.К.Радчук).У ряді наукових досліджень готовність розглядається як інтегральне особистісне утворення.

2. аналіз структурних компонентів і показників готовності до педагогічної діяльності (Г.О.Балл, А.О.Деркач, Л.П.Овсянецька, М.В.Папуча, А.Ц.Пуні, Л.Я.Рубіна, В.А.Семиченко, В.О.Сластьонін, ін.

3. Аналізуючи готовність до педагогічної праці, В.А.Сластьонін стверджує, що вона включає також емоційну стійкість, що забезпечує витримку і самовитримку; професійно-педагогічне мислення, тобто таке мислення, яке дозволяє проникати в причинно-наслідкові зв'язки педагогічного процесу, аналізувати свою діяльність, відшукувати наукове пояснення успіхів і невдач, передбачити результати роботи.

4. розробив модель сучасного вчителя, яка відображає внутрішню структуру педагогічної професії, проектується та задається вимогами суспільства.

Дана модель включає:

Властивості і характеристики соціальної, професійно-педагогічної, пізнавальної спрямованості;

Вимоги до психологічної підготовки;

Об'єм і зміст спеціальної підготовки;

Зміст методичної підготовки по спеціальності.

Нина Васильевна Кузьміна - розробка структури готовності (Ф.Н.Гоноболін, Є.О.Клімов, В.А.Крутецький, Н.Ф.Кузьміна, М.В.Левченко, А.К.Маркова, ін.)

Сергей Дмитриевич Смирнов:

1. Об’єктом психологічної науки є соціальні суб’єкти, їх діяльність, зв’язки і відношення. «Сукупність процесів побудови образу світу і його функціонування як регулятора зовнішньої поведінки та внутрішнього життя живої істоти і становить найширше розуміння об’єкта психології»

2. появи низки досліджень, в яких розв’язання завдань вищої освіти почало розглядатися в контексті психологічних особливостей студентського віку та психологічних явищ, які породжуються умовами вищого навчального закладу (О. А. Абдулліна, Б. Г. Ананьєв, О. О. Бодальов, М. І. Дьяченко, І. А. Зімняя, Л. А. Кандибович, Н. В. Кузьміна, В. Т. Лісовський, Н. М. Пейсахов, П. І. Підкасистий, О. Ф. Рибалко, В. О. Сластьонін, С. Д. Смирнов, Н. Ф. Тализіна, В. О. Якунін та ін.).

Кандыбович Лев Александрович:

1.  Поняття "психологічна готовність до діяльності" було введено М.І.Дьяченко та Л.А.Кандибович в 1976 році в дослідженнях з інженерної психології та психології праці. Основним аргументом для введення даного поняття стала необхідність виділення із сукупності чинників, що зумовлюють продуктивність діяльності, психологічного компонента, який за певних умов відіграє вирішальну роль в опануванні тим чи іншим видом діяльності.Автори зазначають, що готовність як передумова для виконання будь-якої діяльності є водночас і її результатом. У відповідності із змістом і конкретними завданнями, які розв'язуються суб'єктом трудової діяльності, готовність поділяється на ситуативну, що детермінується відповідними психічними станами, і сталу, що відзначається стабільними властивостями (особливостями) особистості.

2. М.І.Дьяченко і Л.А.Кандибович готовність до того, чи іншого виду діяльності визначають як цілеспрямований прояв особистості. Цей феномен вони розглядають з двох позицій: психічний стан (тимчасова, або ситуативна готовність) і як характеристика особистості (довготривала або загальна).Тимчасова готовність - це актуалізація, пристосування всіх сил, створення психологічних можливостей для успішних дій в даний момент.Довготривала готовність - це набуті установки, знання, навички, вміння, досвід, якості і мотиви діяльності. Єдність і взаємозалежність цих видів готовності полягає в тому, що дієвість довготривалої готовності визначається її функціональним вістрям - тимчасовою готовністю. Виникнення ж тимчасової готовності як стану визначається довготривалою готовністю і може включати в себе її елементи. (Ф.Д.Горбов, М.Д.Левітов, Л.С.Нерсесян, В.Н.Пушкін, ін.).М.І.Дьяченко і Л.А.Кандибович стверджують, що в процесі трудової діяльності проявляються як стійкі особистісні особливості людини (переконання, погляди, риси характеру і т.п.), так і ситуативні психічні стани, пов'язані з трудовим процесом (спостережливість, зібраність, задоволення ін.). Стан готовності - це "налаштування", активізація і підтасування можливостей особистості для успішних дій в даний момент; внутрішня налаштованість особистості на належну поведінку при виконанні учбових і т Було показано, що досягнення бажаної продуктивності діяльності відбувалося переважно за рахунок психологічної готовності особистості трудових завдань: установка на активні і цілеспрямовані дії.

Борис Герасимович Ананьев

1. Відоме масштабне лонгітюдне дослідження, проведене під керівництвом Б. Г. Ананьєва, яке виявило великі потенційні можливості розвитку особистості в її студентський період життя.

2.  Студентський вік розглядається Б. Г. Ананьєвим як особлива онтогенетична стадія соціалізації індивіда. Він дає таке визначення студентського віку: «Виховання спеціаліста, суспільного діяча і громадянина, опанування та консолідація багатьох соціальних функцій, формування професійної майстерності – все це становить особливий і найважливіший для суспільного розвитку та становлення особистості період життя, який позначається як студентський вік».

3. Б. Г. Ананьєв стверджував, що «у процесі індивідуального розвитку аналітична діяльність великих півкуль головного мозку прогресує, ніяк не припиняючись і не згортаючись відповідно до формування складних систем його синтетичної діяльності. Мало того, саме синтетична діяльність забезпечує нібито розширене відтворення потоків інформації, її впорядкування, відбір і організацію постійної взаємодії всіх каналів зв’язку з навколишнім середовищем».

4. За результатами лонгітюдного дослідження (проведеного під керівництвом Б. Г. Ананьєва протягом 60-70 рр., в якому брали участь понад 1800 осіб віком від 18 до 35 років) було встановлено, що студентський вік («золота пора людини») – сенситивний період для розвитку основних соціогенних потенцій людини як особистості: 1) формування професійних, світоглядних і громадянських якостей майбутнього фахівця; 2) розвитку професійних здібностей і сходження до вершин творчості як передумова подальшої самостійної професійної творчості; 3) центральний період становлення інтелекту і стабілізації рис характеру; 4) відбувається перетворення мотивації та всієї системи ціннісних орієнтацій; 5) інтенсивно формуються соціальні цінності у зв’язку з професіоналізацією